Щороку 16 листопада Україна відзначає День працівників радіо, телебачення та звʼязку. Дату обрали не навмання: цього дня 1924 року о 19:00 у Харкові, тодішній столиці, вийшов в ефір перший український радіоконцерт[1].

За сто з лишком років радіо пережило кінські попони на стінах студії, глушилки, «брехунці» на кухнях і ракети по телевежах. А у 2022 році для багатьох людей в окупації воно знову стало єдиним вікном у вільну Україну. Вмикаємо приймач і йдемо шкалою від першого «Алло!» до наших днів.

Коротко: радіо за 102 роки

  1. Що за свято. 16 листопада — День працівників радіо, телебачення та звʼязку. Його встановив президент указом від 11 листопада 1994 року.
  2. Чому ця дата. 16 листопада 1924 року в Харкові вийшов перший ефір Українського радіо: 22 хвилини концерту з кімнати, оббитої кінськими попонами.
  3. Чому не 7 травня. Радянський «День радіо» привʼязали до приладу Олександра Попова, але перший патент на радіозвʼязок у 1896 році отримав Гульєльмо Марконі.
  4. Чим радіо сильне зараз. Воно не лишає слідів у телефоні й працює без інтернету та світла, тож у 2022 році його слухали навіть в окупованих містах.

22

хвилини тривав перший ефір Українського радіо 16 листопада 1924 року

Покрутіть ручку приймача

Крутіть ручку, тягніть стрілку або клацайте по станціях

1896Лондон

Гульєльмо Марконі за приладом бездротового телеграфу

Перший патент

21-річний Гульєльмо Марконі подає заявку на перший у світі патент на звʼязок радіохвилями[2].

Фото: Smithsonian Institution / Wikimedia Commons, без обмежень

«Алло, говорить Харків!»

Харків двадцятих — столиця радянської України. Власне радіо тут хотіли запустити до сьомої річниці жовтневого перевороту, тобто до 7 листопада, але інженери не могли впоратися з луною. Коли диктор говорив у мікрофон, у навушниках гуло, ніби ковальський міх роздмухує жар.

Стіни студії обкладали дровами з Таранівки, по кімнаті розставляли глечики й горщики з Валок — марно. Врятував військовий начальник Олександр Єгоров: він спитав розвідників, як ті нишком ходять уночі в кінну розвідку. «Обмотуємо копита попонами», — відповіли вони. 15 листопада до будинку привезли дві підводи кінських попон, ними оббили студію — і звук став чистим[3].

Харківська радіотелеграфна станція, знімок у газеті 1920-хФото: Радіо Свобода, з архівів бібліотек імені Короленка й ХНУ імені Каразіна
Харківська радіотелеграфна станція в газеті тих років. Біля апаратури — табличка «Смертельно!». Кореспондент журналу «Полумʼя» бачив на стіні напис: «Струм 15 500 вольт. Смертельно! Не торкатися».
Сама студія займала дві кімнати центрального партійного клубу на Римарській вулиці. Тоді її називали не студією, а «мікрофонною».
Оголошення про радіожурнал «Радіо-Полумʼя», 1924 рікФото: Радіо Свобода, з архівів бібліотек імені Короленка й ХНУ імені Каразіна
У листопаді 1924 року журнал «Полумʼя» анонсував свою радіоверсію — «журнал без паперу і відстані». Номери обіцяли надсилати безкоштовно всім, хто має приймач.
Шпальта газети «Пролетар» зі статтею «Радіоконцерти», листопад 1924 рокуФото: Радіо Свобода, з архівів бібліотек імені Короленка й ХНУ імені Каразіна
А це газета «Пролетар» за 21 листопада 1924 року зі статтею «Радіоконцерти». У першому ефірі, пише вона, все було чутно «пречудово чітко», ніби артисти виступали просто в залі.

16 листопада о 19:00 технік-звʼязківець (професії диктора ще не існувало) сказав у мікрофон: «Алло, алло, алло! Говорить Харків! Вам, вам, вам! Працює в Україні перша радіотелефонна станція». Далі 22 хвилини грав квартет імені Вʼєтана — перші радіоартисти України[3]. У місті ефір упіймали близько 70 радіоаматорів[1], а в центральному партійному клубі біля гучномовця зібралися майже півтори тисячі людей[3].

Не обійшлося без курйозу. Оперна співачка попросила посадити перед нею слухача, щоб бачити, як сприймають її спів. Привели двірника, але той не зводив очей з її спини: біля передавача висів плакат із черепом, кістками й написом «Вбʼє». Співачка з усіх сил намагалася його розвеселити, а наприкінці озирнулася, побачила плакат і знепритомніла[3].

Будинок на Римарській у Харкові, де в 1924 році працювала перша студія. Тепер тут обласна філармонія, березень 2024 рокуФото: Andreeva Aliona01 / Wikimedia Commons, CC BY-SA 4.0
Будинок на Римарській у Харкові, де в 1924 році працювала перша студія. Тепер тут обласна філармонія, березень 2024 року

Регулярно Харків почав мовити з січня 1925 року. І ще цікавий факт: за словами Дмитра Хоркіна, члена правління Суспільного, спершу Українське радіо, як і BBC, заснувало акціонерне товариство — «Трест виробників приладів малих струмів», а націоналізувала його радянська влада лише в 1928 році[7].

Берлін у харківському саду

Харків почув радіо ще до власного ефіру. 11 вересня 1921 року в саду «Грядущее», нинішньому парку Шевченка, з гучномовців-рупорів раптом зазвучала симфонічна музика: трансляція концерту з Берліна. Звук був нерозбірливий, із завадами, але черги охочих послухати тяглися на кількасот метрів[3].

Такими були перші радіоприймачі з рамковими антенами: ці збереглися у фондах Нідерландського інституту звуку й зображення. Відео: Nederlands Instituut voor Beeld en Geluid / Wikimedia Commons, CC BY 3.0

Приймач у листопаді 1924 року коштував 150 рублів — величезні гроші для робітника. Газета «Пролетар» радила складатися гуртом: «Оскільки радіоприймач коштує дорого, радимо організувати радіогурток і виписувати приймач на зібрані гроші». Тож слухали здебільшого колективно: у клубах, цехах і на площах, де щовечора з 19:00 до 21:00 з гучномовців лунали «радіогазети». Домашні «тарілки» почали ставити харківʼянам лише з 1927 року[3].

Як радіо дивилися з газет

«Даєш радіо!» — стаття в журналі «Полумʼя» на початку 1925 рокуФото: Радіо Свобода, з архівів бібліотек імені Короленка й ХНУ імені Каразіна
«Даєш радіо!» — стаття в журналі «Полумʼя» на початку 1925 року
«Успіхи радіо»: приймач у вагоні нью-йоркського трамвая, харківська газета 1920-хФото: Радіо Свобода, з архівів бібліотек імені Короленка й ХНУ імені Каразіна
«Успіхи радіо»: приймач у вагоні нью-йоркського трамвая, харківська газета 1920-х
«Радіо за кордоном»: англійські робітники в обідню перерву слухають радіоконцертФото: Радіо Свобода, з архівів бібліотек імені Короленка й ХНУ імені Каразіна
«Радіо за кордоном»: англійські робітники в обідню перерву слухають радіоконцерт

Чому не 7 травня

Старше покоління памʼятає інший «День радіо» — 7 травня. Його запровадили в СРСР у 1945 році, до 50-річчя демонстрації приладу Олександра Попова, і радянська традиція приписувала Попову «винайдення» радіо[8]. Насправді його прилад 1895 року був грозовідмітником: він ловив розряди блискавок і записував їх на паперову стрічку. Патенту Попов так і не отримав[9].

Перший у світі патент на систему звʼязку радіохвилями отримав 21-річний італієць Гульєльмо Марконі: заявку на британський патент № 12039 він подав 2 червня 1896 року. У 1909-му Марконі разом із Фердинандом Брауном отримав Нобелівську премію з фізики[2]. А 12 грудня 1901 року Марконі на Ньюфаундленді почув літеру S азбукою Морзе, передану з Корнволлу через Атлантику[2].

Марконі проти Попова

Гульєльмо Марконі за своїм приладом бездротового телеграфуФото: Smithsonian Institution / Wikimedia Commons, без обмежень
Гульєльмо Марконі за своїм приладом бездротового телеграфу
Радіостанція Олександра Попова 1901 року в музейній експозиціїФото: Stanislav Kozlovskiy / Wikimedia Commons, CC BY-SA 3.0
Радіостанція Олександра Попова 1901 року в музейній експозиції

Українську дату відкопав у газетних підшивках ветеран радіозвʼязку Віталій Артеменко: через пів століття він знайшов повідомлення про харківський ефір 1924 року й двадцять років домагався, щоб його визнали. У 1994-му він написав президентові Леонідові Кучмі, ініціативу підтримала Укртелерадіокомпанія[8], і 11 листопада 1994 року вийшов указ № 667/94 про День працівників радіо, телебачення та звʼязку[10].

Брехунець на кожній кухні

Для кількох поколінь радіо — це не приймач, а пластикова коробка на стіні: проводова радіоточка. Їй не потрібні були ні батарейки, ні розетка, тож у багатьох селах вона була чи не єдиним джерелом новин. Довіри до неї, щоправда, не було, і люди прозвали її «брехунцем» — від слова «брехня», але лагідно[11]. «Увімкни брехунець на кухні, все тебе чимось приголомшать», — пише Ліна Костенко в «Записках українського самашедшого».

Приймачі, які памʼятають усі

Трипрограмний «брехунець» «Електроніка ПТ-209» на стініФото: Andshel / Wikimedia Commons, CC BY-SA 3.0
Трипрограмний «брехунець» «Електроніка ПТ-209» на стіні
Транзисторний приймач «Спідола» ризького заводу VEFФото: Jamshid Nurkulov / Wikimedia Commons, CC BY 4.0
Транзисторний приймач «Спідола» ризького заводу VEF
Переносний приймач VEF 206, який випускали з 1971 по 1986 рікФото: Sabalo22 / Wikimedia Commons, CC0
Переносний приймач VEF 206, який випускали з 1971 по 1986 рік

У 2019 році «Укртелеком» обслуговував близько 400 тисяч домашніх радіоточок, і щороку від них відмовлялися ще 130–150 тисяч абонентів. З 1 січня 2019 року проводове радіо вимкнули в Одесі, з 1 квітня — у Дніпрі[6], а згодом і в цілих областях: Одеській, Миколаївській, Херсонській, Закарпатській і Дніпропетровській[11].

Голоси крізь глушилки

Поки «брехунець» читав офіційні новини, частина українців ловила на коротких хвилях «ворожі голоси». 16 серпня 1954 року з Мюнхена вперше вийшла українська редакція станції, яку згодом назвуть «Радіо Свобода». Ефір почався словами: «Брати і сестри! Українці! Ми живемо за кордоном, та наші серця й думки завжди з вами». Передачі записували на магнітну стрічку в Мюнхені, а котушки везли до передавача в Лампертгаймі[4].

З 1955 року СРСР розгорнув мережу глушіння навколо великих міст. «Голос Америки», BBC чи «Німецьку хвилю» глушити поступово перестали, а «Радіо Свобода» глушили найдовше — аж до 1988 року[4].

Хто мовив і хто глушив

Модель мюнхенської штаб-квартири «Радіо Свобода» на Еттінгенштрассе, 67, на виставці в Міському музеї МюнхенаФото: Renardo la vulpo / Wikimedia Commons, CC BY-SA 4.0
Модель мюнхенської штаб-квартири «Радіо Свобода» на Еттінгенштрассе, 67, на виставці в Міському музеї Мюнхена
Колишня вежа радіоглушіння в Мінську, 2020 рікФото: Homoatrox / Wikimedia Commons, CC BY-SA 3.0
Колишня вежа радіоглушіння в Мінську, 2020 рік

Глушилка, яка рятувала життя

  • Найдивніша глушилка в історії — полька. У 1941 році фінські сапери зʼясували, що міни у Виборзі мають радіопідривники. Щоб їх не активували сигналом, фінське радіо з 4 вересня 1941 до 2 лютого 1942 року безперервно крутило в ефірі «Сякʼярвенську польку» — пів року однієї мелодії[12].

Послухайте той самий запис: акордеоніст Вільо Вестерінен з оркестром Даллапе, 1939 рік.

Радіо, яке не лишає слідів

Українське радіо, наголошує Дмитро Хоркін, член правління Суспільного, за сто років жодного разу не замовкло — навіть у Другу світову, коли вся нинішня територія України була окупована[7]. Тоді Український радіокомітет мовив із Саратова: з 23 листопада 1941 до 10 березня 1944 року на хвилі 49,5 метра працювала радіостанція імені Тараса Шевченка, і перед її мікрофоном виступали Павло Тичина й Максим Рильський[13].

Дмитро Хоркін у радіостудії, 2015 рікФото: Perohanych / Wikimedia Commons, CC BY-SA 4.0
Дмитро Хоркін у радіостудії, 2015 рік

Велика війна 2022 року знову повернула радіо головну роль. Удар росіяни почали з веж: 1 березня 2022 року ракети влучили в Київську телевежу, а 22 квітня 2024-го ракета обвалила верхню частину харківської. Загалом, за даними Інституту масової інформації, вони цілеспрямовано підірвали 14 теле- і радіовеж[7].

Удари по вежах

Удар по Київській телевежі, 1 березня 2022 рокуФото: МВС України / Wikimedia Commons, CC BY 4.0
Удар по Київській телевежі, 1 березня 2022 року
Уламки харківської телевежі після російського удару, 22 квітня 2024 рокуФото: Національна поліція України / Wikimedia Commons, CC BY 4.0
Уламки харківської телевежі після російського удару, 22 квітня 2024 року

Але радіо не замовкло. У прикордонних селах Харківщини світло зникло 24 лютого в перші ж години, разом із ним пропали інтернет і телебачення. Новини слухали з автомагнітол і телефонів по кілька разів на день — о 9:00, 12:00 і 18:00, згадує очевидець, який пережив окупацію: саме з радіо дізналися, що Київ і Харків стоять[1]. Через Українське радіо до мешканців звертався мер Маріуполя, а в ефірі виводили людей в евакуаційні коридори з Лимана, Ізюма, Херсона[7].

Херсонська журналістка Українського радіо Маргарита Лазник лишилася в окупації й виходила в ефір, коли вдавалося зловити звʼязок, — приблизно раз на два дні. Кожен ефір починала словами: «Вітаю «Українське радіо» з українського Херсона». Її імʼя вперше прозвучало в ефірі лише 11 листопада 2022 року, у день звільнення міста[14].

Маргарита Лазник у херсонській студії Українського радіоФото: з особистого архіву Маргарити Лазник
Маргарита Лазник у херсонській студії Українського радіо

«Воно не лишає слідів, — пояснює Хоркін, чому радіо стратегічне для окупованих територій. — Ти зайшов на сайт, і все це буде видно. А з радіо ти послухав і переключив, і ніхто не знає, на якій ти хвилі був»[7].

А що Буча

Буча в березні 2022-го лишилася навіть без цього. Під час окупації, з 3 до 31 березня, звʼязку в місті не було. «Ми сповіщали людей через сарафанне радіо», — згадував міський голова Анатолій Федорук. Лише 7 березня мерії вдалося «спіймати звʼязок» і дізнатися про автобуси для евакуації[15].

Міський голова Бучі Анатолій Федорук, квітень 2022 рокуФото: АрміяInform / Wikimedia Commons, CC BY 4.0
Міський голова Бучі Анатолій Федорук, квітень 2022 року

А цього, 2026 року, у Бучі зʼявилася власна радіостанція — Буча ФМ.

Диктант, який пише вся країна

Найбільша щорічна радіоподія в Україні — Радіодиктант національної єдності. Його вперше провели у 2000 році з ініціативи письменника Михайла Слабошпицького, а організовує незмінно Українське радіо. Текст на 100–120 слів спеціально пишуть так, щоб без жодної помилки його здали одиниці: у 2018 році диктант писали 32 799 людей, і бездоганних робіт було 311[5].

До 100-річчя Українського радіо диктант 2024 року назвали «Магія голосу», текст написала Оксана Забужко[5]. А цього року, 27 жовтня, Україна писала «Лист, який не закінчується» ветерана й письменника Артура Дроня. Вперше за всю історію диктант читали вдвох — учитель української Артур Пройдаков і волонтерка Даша Астафʼєва. Писали в укриттях київських книгарень, на патрульному катері прикордонників в Ізмаїлі, у потягах «Інтерсіті» і навіть в Антарктиді[16].

Радіодиктант-2026 у студії Суспільного: ведуча Галина Бабій, читці Артур Пройдаков і Даша Астафʼєва, 27 жовтня 2026 рокуФото: Суспільне Мовлення
Радіодиктант-2026 у студії Суспільного: ведуча Галина Бабій, читці Артур Пройдаков і Даша Астафʼєва, 27 жовтня 2026 року

Обличчя диктанту

Михайло Слабошпицький, ініціатор РадіодиктантуФото: Perohanych / Wikimedia Commons, CC BY-SA 4.0
Михайло Слабошпицький, ініціатор Радіодиктанту
Оксана Забужко, авторка диктанту «Магія голосу», жовтень 2026 рокуФото: Jindřich Nosek (NoJin) / Wikimedia Commons, CC BY 4.0
Оксана Забужко, авторка диктанту «Магія голосу», жовтень 2026 року

Радіо: від грозовідмітника до радіодиктанту

  1. Прилад Попова

    Олександр Попов показує грозовідмітник, який ловить розряди блискавок.

  2. Патент Марконі

    Перший у світі патент на звʼязок радіохвилями.

  3. Берлін у Харкові

    У харківському саду з рупорів звучить концерт із Берліна.

  4. «Говорить Харків!»

    16 листопада — перший ефір Українського радіо, 22 хвилини.

  5. Регулярне мовлення

    З січня Харків виходить в ефір за програмою.

  6. Радіо вдома

    Харківʼянам починають ставити домашні «тарілки».

  7. Мовлення з евакуації

    Із Саратова працює радіостанція імені Тараса Шевченка.

  8. «Брати і сестри!»

    Перший ефір української редакції «Радіо Свобода».

  9. Кінець глушилок

    СРСР перестає глушити «Радіо Свобода» — останнім.

  10. Нове свято

    Указом президента 16 листопада стає Днем працівників радіо, телебачення та звʼязку.

  11. Перший радіодиктант

    Українське радіо вперше проводить Радіодиктант національної єдності.

  12. Прощавай, брехунець

    Проводове радіо вимикають в Одесі й Дніпрі.

  13. Голос окупованих міст

    Радіо стає єдиним джерелом новин для людей в окупації.

  14. Сторіччя

    Українському радіо — 100 років, диктант називають «Магія голосу».

  15. Буча ФМ

    У Бучі зʼявляється власна радіостанція.

Радіо в цифрах

  • ~70 радіоаматорів почули перший ефір у 1924 році
  • ~1 500 людей слухали його біля гучномовця в партійному клубі
  • 400 тис. проводових радіоточок лишалося в Україні у 2019 році
  • 14 теле- і радіовеж росіяни цілеспрямовано підірвали

Люди, без яких не було б ефіру

  • Гульєльмо Марконі Італійський інженер, власник першого патенту на радіозвʼязок, нобелівський лауреат 1909 року.
  • Михайло Слабошпицький Письменник, який придумав Радіодиктант національної єдності.
  • Дмитро Хоркін Член правління Суспільного, відповідальний за радіо. Прийшов на Українське радіо 18-річним у 2004 році.
  • Маргарита Лазник Херсонська журналістка, яка виходила в ефір з окупованого міста: «Вітаю «Українське радіо» з українського Херсона».
  • Оксана Забужко Письменниця, авторка радіодиктанту «Магія голосу» до сторіччя Українського радіо.

Перевір себе

  1. Що врешті прибрало луну в першій харківській студії?

  2. Скільки тривав перший ефір Українського радіо?

  3. Хто отримав перший патент на звʼязок радіохвилями?

  4. Як у народі прозвали проводову радіоточку?

  5. Що фінське радіо пів року крутило в ефірі, щоб заглушити радіоміни?

  6. Звідки в 1954 році вийшла в ефір українська редакція «Радіо Свобода»?

  7. З якого року пишуть Радіодиктант національної єдності?

Коротко про головне

Чиє це свято 16 листопада?

Усіх, хто робить радіо й телебачення та забезпечує звʼязок: ведучих, журналістів, звукорежисерів, інженерів, звʼязківців.

А Всесвітній день радіо — це те саме?

Ні. Всесвітній день радіо ЮНЕСКО відзначають 13 лютого, а 16 листопада — українське професійне свято.

Як слухати радіо, якщо зникло світло й інтернет?

Знадобиться приймач на батарейках чи з ручною динамо-машиною, автомагнітола або телефон із вбудованим FM-тюнером і навушниками, які слугують антеною.

А цю сторінку зробила станція Буча ФМ, тож вітаємо з Днем радіо всіх, хто робить ефір, і всіх, хто його слухає.

Звідки ми це знаємо

  1. ↑ a b c АрміяInform: Під окупацією радіо було головним джерелом новин
  2. ↑ a b c d Вікіпедія: «Guglielmo Marconi» (англ.)
  3. ↑ a b c d e f g h Радіо Свобода: «Алло! Говорить Харків! Вам, вам, вам!»
  4. ↑ a b c Вікіпедія: «Радіо Свобода»
  5. ↑ a b c Вікіпедія: «Радіодиктант національної єдності»
  6. ↑ a b Радіо Свобода: в Україні лишилося 400 тисяч радіоточок
  7. ↑ a b c d e f Радіо Свобода: Дмитро Хоркін про те, чому Українське радіо слухають в окупації
  8. ↑ a b Вікіпедія: «День працівників радіо, телебачення та звʼязку»
  9. ↑ Вікіпедія: «Invention of radio» (англ.)
  10. ↑ Указ Президента України від 11.11.1994 № 667/94
  11. ↑ a b Суспільне Культура: чому радіо називали брехунцем
  12. ↑ Вікіпедія: «Radio jamming» (англ.)
  13. ↑ Вікіпедія: «Радіостанція імені Тараса Шевченка»
  14. ↑ Детектор медіа: Маргарита Лазник, «Українське радіо», Херсон
  15. ↑ Голос Америки: інтервʼю Анатолія Федорука про окупацію Бучі
  16. ↑ Суспільне: Радіодиктант національної єдності — 2026

Над матеріалом працювали

  • Текст Віталій Литвин
  • Фото й відео автори й джерела зазначені під кожним кадром